Меморандум з МВФ. Чи реально заборонити власникам банків-банкрутів брати участь у приватизації?

Наприкінці листопада за результатами завершення перегляду програми stand-by для України Міжнародний валютний фонд оприлюднив текст Меморандуму про економічну та фінансову політику. Виконання положень документа дозволить Україні отримати від МВФ $2,2 млрд, необхідних для забезпечення макроекономічної стабільності. Серед інших пунктів, що артикулюють політику України у фінансовому секторі, у Меморандумі озвучено і заборону колишнім власникам банків, що луснули, брати участь у держзакупівлях та приватизації. Захід поширюється на пов’язані з банками-банкрутами контролюючі особи та суб’єкти господарювання та застосовуватиметься за наявності юридично підтверджених боргів перед Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

Крім того, у Меморандумі зазначається, що Україна зобов’язується посилити роботу щодо повернення активів колишніми власниками та пов’язаними сторонами збанкрутілих банків.

Залишилося відповісти на запитання: наскільки реально виконати ці вимоги МВФ і що для цього потрібно?

Що потрібно

Серед законодавчих рішень та алгоритмів, за допомогою яких Україна зможе виконати взяті перед МВФ зобов’язання, є такі, що буквально «лежать на поверхні». Так, навесні цього року Верховна Рада розблокувала так звану «велику приватизацію» на аукціонах, які проводяться за принципом підвищення ціни. При цьому Закон «Про приватизацію державного та комунального майна» в цілому дозволяє колишнім власникам та керівникам збанкрутілих банків та бізнесів купувати нові підприємства (хоча і містить деякі обмеження щодо осіб, які не можуть бути покупцями). Для того, щоб припинити цю практику (і на виконання Меморандуму) необхідно, як мінімум, у Законі «Про приватизацію» закріпити основні вимоги до ділової репутації та майнового стану потенційних покупців об’єктів великої приватизації. У свою чергу, Фонд держмайна України має отримати право такі вимоги деталізувати та застосовувати.

Але треба розуміти, що для реалізації подібних законодавчих обмежень необхідно відбудувати складну багатоступінчасту процедуру перевірки джерела походження — і законодавчу, і операційну. Інший механізм, який забороняє колишнім власникам банків брати участь у приватизації, працювати просто не буде.

Що вже працює

Вдалий приклад застосування цієї процедури в Україні вже є. Зокрема, колишні власники банків-банкрутів більше не мають змоги відкривати нові банки. Їм не дає цього зробити одна єдина інституція — Національний банк України.

Відповідно до закону «Про банки та банківську діяльність», при купівлі фізичною або юридичною особою частки в банку НБУ перевіряє їхню ділову репутацію та фінансовий (майновий) стан. Вимоги до репутації та фінансового стану потенційних власників банків деталізуються у Положенні про ліцензування банків, яке затверджує регулятор.

Наприклад, факт володіння акціями або робота в органах управління банку протягом останнього року до визнання його неплатоспроможним та/або позбавлення банку ліцензії буде підставою визнати ділову репутацію особи небездоганною та відмовити у придбанні частки у банку.

Недостатньо просто змінити людей у керівництві чи звільнити простих виконавців. Потрібна серйозна інституційна реформа відповідних органів та серйозні зміни у законодавчій базі.

У свою чергу, вимоги до фінансового стану передбачають не лише обов’язок довести наявність коштів на купівлю частки, а також наявність додаткових фінансових ресурсів (пропорційно частині у регулятивному капіталі), які можуть знадобитися для підтримки діяльності банку, а також джерела походження всіх зазначених коштів. Така система дозволяє не допустити «банкірів», які незаконно збагатилися на краху одного банку, до володіння новим.

Потрібно віддати належне, система НБУ працює досить ефективно. І насамперед завдяки тому, що Нацбанк — добре організована структура, яка контролює це питання і займає принципову позицію щодо власників збанкрутілих банків.

Що зовсім не працює

Але політика НБУ серед держорганів — швидше міцний виняток, ніж правило. Наприклад, викуп боржниками (юридичною або фізичною особою) власних боргів у ФГВФО також заборонено законодавством. Проте ця заборона нікого жодним чином не зупиняє: величезна кількість боржників — від дрібних до великих, через підставних осіб чи посередників цілком спокійно викуповують свої борги у будь-яких обсягах. Наприклад, ЗМІ неодноразово висвітлювали ситуацію навколо активів деяких олігархів, публікували перелік афілійованих з ними компаній, повідомляли про те, що такі компанії беруть участь у торгах щодо їх активів та благополучно їх викуповують. Іншими словами, громадяни інформуються, протизаконні дії засуджуються громадськістю, навіть суди йдуть, але нічого не відбувається.

З подібними проблемами, до речі, Україна може зіткнутися і при реалізації нещодавно ухваленого Закону про олігархів. Адже вже зараз бізнеси олігархів, які перебувають у списках санкцій РНБО, функціонують без будь-яких складнощів або обмежень.

Щодо зобов’язань України посилити роботу з повернення активів, то вони викликають певний подив. Особливо обіцянка створити комплексний стратегічний документ та план дій до кінця лютого 2022 року. Хочу нагадати, що в нашій країні вже є два органи, які не перший рік працюють над поверненням активів — це ФГВФО та спеціальне Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, отриманими від корупційних та інших злочинів. Що ж їм завадило докласти додаткових зусиль або, як мінімум, розробити план дій до складання Меморандуму з МВФ?

Можливо, проблема у відсутності необхідного досвіду та компетенцій? Чи справа у корупційній складовій? Але очевидно, що значно більшу ефективність могли б продемонструвати приватні компанії, які спеціалізуються на розшуку активів (із правом судитися від імені держави Україна та ділити з державою отримані доходи). Тому що, як показує практика, якщо поверненням активів починають займатися держструктури, то як результат Україна отримує даремно витрачені бюджетні гроші та розквіт корупції. При цьому недостатньо просто змінити людей у керівництві цих структур чи звільнити пересічних виконавців. Потрібна серйозна інституційна реформа відповідних органів та серйозні зміни у законодавчій базі. В іншому випадку проблеми з екс-власниками збанкрутілих банків Україна так і не зможе вирішити.

Спеціально для НВ Бізнес