Андрій Волков: “З українських олігархів можна стягнути борги”
Андрій Волков, засновник групи компаній “Інвестохіллс”, в інтерв’ю Delo.ua розповів про те, як змусити українських олігархів повернути кредити, про “помилку того, хто вижив” та борги державних банків.
Заснована у 2009 році група компаній “Інвестохілс” за 11 років роботи з проблемними активами стала найбільшим оператором роботи з корпоративними боргами в Україні, а за останні 5 років – найбільшим покупцем проблемних кредитів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Портфель її активів перевищує 100 млрд грн. За період 2019-2020 років дохід держави від діяльності компанії перевищив 2 млрд грн.
У 2020 році група компаній “Інвестохілс” створила міжнародний фонд “Інвестохіллс Хеліантус”, запланувавши $100 млн зарубіжних інвестицій в український ринок проблемних боргів, щоб провести реновацію бізнесів, які були фактично зруйновані попередніми власниками. Серед інвесторів – три великі спеціалізовані інвестфонди зі США та ЄС.
Бенефіціарними власниками групи компаній “Інвестохілс” є Михайло Бакуненко (голова правління найбільшої приватної нафтогазової компанії України – “Укрнафтобуріння”) та засновник компанії, керуючий партнер Андрій Волков (екс-голова правління “Альфа-Банку Україна”).
В ексклюзивному інтерв’ю Delo.ua Андрій Волков розповів про те, чим робота з боргами олігархів відрізняється від роботи з боргами звичайних бізнесменів, як правильно вирощувати ризик-менеджерів та що потрібно робити бізнесу, щоб не залізти у борги.
Сьогодні сучасний банківський сектор України без такого поняття, як “дистрес-активи” чи “проблемні кредити”, неможливо собі уявити. Спробуємо трошки намалювати читачам якусь історичну ретроспективу: як узагалі виник ринок проблемних кредитів в Україні і, власне кажучи, як він зараз влаштований?
— Ринок виник насправді нещодавно. Тобто буквально у тому вигляді, в якому він зараз існує, йому 3-4 роки. А взагалі, природно, передумови для того, щоб з’явилися проблемні кредити і стався той “банкопад”, який стався, закладалися дуже давно протягом останніх 15 років. Якщо ви згадаєте економічну ситуацію до 2008 року, то все було чудово: банки видавали кредити, всі розплачувалися. Але при цьому вже насправді банки видавали дуже ризиковані кредити: великі суми, іноді без застав. До 2008 року це взагалі набуло характеру перегонів за зростанням активів у банківському секторі. І в 2008-2009 роках перша велика криза, яка сталася в Україні, вже показала, що в українських банків дуже серйозні проблеми з ризик-менеджментом, якістю портфеля і, в принципі, з тим, як банки керують проблемною заборгованістю. Але після цієї кризи жодного ринку створено не було.
Це сталося через те, що НБУ та український уряд на той момент вирішили рятувати (банки. – Delo.ua). Рятувати всіх, кого можна. Заливати ці проблеми грошима, не давати можливості банкам збанкрутувати, полегшувати їм життя, тобто продовжувати життя цих проблемних кредитів на балансах.
На мою думку, це був неправильний шлях, і він призвів до того, що ті проблеми, які були створені в цей період, вони й надалі залишилися жити у банків. Жили-жили до 2014 року, коли трапилася наступна криза і проблем побільшало. Але вже тоді, і виходячи з тієї ситуації, яка була в економіці, і виходячи з політичної ситуації і, найголовніше, виходячи з того, що змінилося керівництво і країни, і Національного банку, ніхто не закривав очі на очевидні проблеми. Почали робити банківську реформу. Насамперед Нацбанк провів величезну роботу.
Це призвело, зокрема, до закриття низки банків та загалом проблемних ситуацій. Але це створило і ситуацію очищення банківської системи від проблемних кредитів, від NPL. І далі цей NPL кілька років еволюціонував, у різних формах намагалися банки щось з ним зробити, (підключився. — Delo.ua) Фонд гарантування, поки, зрештою, не дійшли до однієї простої речі, яка працює в усьому світі. Проблемні кредити, якщо банк сам із ними не впорався за рік-півтора-два, треба продавати, очищати банківські баланси. І те, що ми бачимо зараз, у 2018-2021 роках, цей ринок, його основи, його причини було закладено у 2006-2011 роках.
У липні 2017 року НБУ почав визначати обсяг проблемних кредитів за новою методологією, і 58% усіх кредитів українських банків виявилися непрацюючими. Україна вийшла на перше місце у світі за показниками непрацюючих кредитів. Скажіть, будь ласка, вашу думку, чому так сталося? Це непрофесіоналізм, це корупція, це якісь пережитки минулого, нестача досвіду, що це взагалі?
— Як я вже сказав, насправді це логічний розвиток тієї ситуації, яка була закладена ще у 2000-х роках. Тобто, неправильний менеджмент банків, ризикована політика. І спроби Національного банку ніби ховатися від цієї проблеми, згладжувати її протягом довгих років призвели до того, що реальний обсяг проблемних кредитів накопичився у наших банках величезний. Адже до 2017 року як здебільшого банки боролися із проблемними кредитами? Вони їх не продавали. З тим, що вони не могли ефективно реструктурувати чи забрати якісь застави, що робили? Просто рефінансували. Тобто давали ще один кредит, цим гасили старий, наче нарощували, ходили по колу до нескінченності.
І є історії, коли проблемні підприємства за 10 років нічого фактично не платили великим банкам, особливо державним. Боргове навантаження все зростало і зростало, і це не могло продовжуватися нескінченно.
І що сталося у 2017 році? Зрештою, Національний банк зробив методику, за допомогою якої він перестав заплющувати очі на реальний обсяг проблем. Насправді ця реальність у такому обсязі більш-менш була завжди, поступово зростала, але все одно була величезна. І ми вже багато років попереду всіх європейських як мінімум країн за обсягом “проблемки”, просто ми в цьому собі не зізнавалися.
Тобто виходить, що у 2017 році нарешті зізналися?
— Так, мабуть, у 2017 році зізналися, усвідомили весь масштаб трагедії, якщо так можна сказати. Вона виглядає негарно, але при цьому це дуже правильний крок, тому що тільки коли ти знаєш реальний обсяг проблеми, ти можеш ефективно боротися з нею.
Існує досить поширена експертна думка, яка свідчить, що якщо раптом несподівано олігархи почнуть платити всі повністю свої податки, втратять преференції, відмовляться від держпідрядів і почнуть працювати в реально конкурентних умовах, то всі їхні імперії просто зваляться під тягарем боргів. Тому що на купівлю підприємств, модернізацію виробничих потужностей вони набрали дуже багато кредитів і ці кредити проблемні. Скажіть, будь ласка, наскільки ця думка відповідає речам?
— На мій погляд, ця думка, скажімо так, трохи спрощує дійсність, оскільки олігарх олігарху все-таки різниця, і вони мають різне боргове навантаження. І є справді такі олігархи чи групи, у яких все зроблено за позикові гроші, і ніколи там свого, по суті, капіталу й не було. Більше того, більшу частину цих грошей було заведено як кредити з їхніх власних банків, якими вони володіли донедавна (часу. — Delo.ua).
Я думаю, що з першої десятки олігархів три-чотири перебувають у такому стані, що якщо навіть не змусити їх все на світі платити і всі кредити погасити, а просто платити податки та відсотки за кредитами, вже ось у цей момент все звалиться. Не кажучи вже про те, щоб просто почати виплачувати номінал того боргу, який вони тим чи іншим чином взяли у вкладників, іноземних кредиторів, ще когось для того, щоб створити ці величезні неефективні імперії.
Адже тут основний момент який? Навіть не те, що вони щось не платять, а те, що їм ці гроші так просто і легко діставалися, що вони створювали величезні неефективні механізми, які нашу економіку, нашу економічну дійсність не відображають. І якби вони були справді в рівних умовах кредитування, вони б цього ніколи не зробили.
Чи можна навести кілька прикладів неефективності, яка спотворює українську економіку?
— Наприклад, є кілька великих агрохолдингів, у тому числі й найбільших в Україні, які будувалися протягом останніх 15 років, поки що була можливість кредитування за таким принципом: купувалося якесь агропідприємство, під заставу цього підприємства брався кредит, купувалося наступне підприємство, під заставу брався кредит, купувалося третє тощо. Кредит, кредит, кредит, і ось така шикувалася піраміда.
Потім усе це збиралося у великий пул, йшли до іноземних інвесторів і казали: “Ось такий у нас величезний бізнес, ми хочемо рефінансувати всю цю історію, українські кредити замінити дешевшими іноземними грошима”. Це відбувалося. І далі на ці гроші насправді нічого не гасилося в Україні, а купувалися такі підприємства. І таким чином вибудовувався величезний бізнес, який, напевно, економіка на стадії зростання та розвитку може перетравити і в якійсь перспективі з постійними перекредитуванням та рефінансуванням колись розрахуватися.
Але як щось піде не так, тільки припиниться фаза зростання, це нежиттєздатна історія. Вона має у нормальній ситуації, коли економіка і право працюють ефективно, зруйнуватися за кілька років. В нас цього не відбувається. Ці неефективні підприємства живуть роками, абияк відбиваючись від кредиторів.
Скажіть, будь ласка, а наскільки взагалі великий вплив олігархічних структур на процеси, що відбуваються на ринку проблемних кредитів, структур-боржників зокрема. Тобто вони гальмують розвиток ринку, можливо, видавлюють у неправове поле? Що насправді відбувається?
— Ну, безперечно, вплив є. Але я б не сказав, на щастя, що він не визначальний. Насправді, незважаючи на весь скепсис, який існує в суспільстві, ось той механізм, який був створений за останні п’ять років щодо очищення банківських балансів та продажу боргів, він є повністю ринковим. Є система Prozorro, є іноземні торгові майданчики, є Фонд гарантування вкладів, є приватні комерційні банки, які продають на реальних ринкових умовах.
І в цій частині олігархи не мають особливого впливу, вони можуть лише конкурувати з іншими учасниками ринку, намагаючись купити свої власні борги. Але як ці борги були створені, чому вони були погашені – це, безумовно, здебільшого вина конкретних олігархів, які довели свої бізнеси, свої банки до цього стану.
Ви кажете, “довели свої банки до такого стану”, до створення проблемних кредитів. Це може бути цікавим для правоохоронних органів?
— Так, звичайно ж. Насправді у більшості банків, які пішли у банкрутство, тією чи іншою мірою є, як правильно кажуть юристи, ознаки виведення грошей. А я скажу, напевно, по-простому: та з них просто гроші власники та менеджмент виводили. Хтось примудрився вивести практично весь баланс, а хтось 10-15%. Але така ситуація, коли з банку перед банкрутством нічого не вкрали, дуже рідкісна історія. Повірте, ми всі ці банки знаємо досконально, тому що ми постійно зіштовхуємося з ними. Один, два, три, чотири, можливо, випадків, коли насправді менеджмент і власники банку до останнього боролися за те, щоб банк вижив. В основному все було вкрадено ще до того, як взагалі почалася криза.
Нещодавно Верховна Рада ухвалила Закон №5599, так званий “закон про олігархів”, про деолігархізацію. Чи може він якось вплинути на ситуацію на ринку проблемних кредитів і наскільки ефективним цей закон?
— По-перше, на жаль, ні я, ні наші юристи ще не бачили останньої версії тексту (інтерв’ю відбулося наприкінці жовтня. – Delo.ua), тому, можливо, якихось деталей ми не знаємо. Але загалом виходячи з того, що обговорюється, про що говорять аналітики, мені здається, що цей закон є більш політичним, ніж економічним, тому він більше має політичні, а не економічні наслідки.
Єдине, що мені спадає на думку в рамках тих обмежень, які в цьому законі введені для олігархів, це те, що вони не можуть безпосередньо брати участь у великій приватизації. Що взагалі не очевидно для мене, що це якась розумна річ. Може, й треба, щоб вони брали участь у великій приватизації, просто слідкувати за концентрацією монополізації. Це перше.
А друге — навіть така заборона без серйозного опрацювання, без серйозних підзаконних актів не працюватиме. Ні один олігарх не братиме участі в приватизації під своїм власним ім’ям. Якісь у нього будуть посередники, якісь компанії будуть на нього працювати, і там ще розберись, хто саме з олігархів що купує і в яких частках.
Якщо вже серйозно говорити про боротьбу з олігархами, я думаю, треба було б прийняти інший закон. Той закон, який, може, ви зараз посміхнетесь, допомагає нам. Ми ж реально боремося із олігархами. Ми змушуємо (не лише Investohills, а такі ж компанії, як ми, банки-кредитори тощо) олігархів платити. Примушуємо їх повертати хоча б частину тих грошей, які вони забрали у кредитах, які забрали зі своїх банків, які вони, по суті, забрали у вкладників та держави. Закон, який би захищав права кредиторів, був би набагато дієвішим у боротьбі з олігархами.
Ну, гаразд, хочете спеціальний закон проти олігархів… У нас є купа банків, якими володіли олігархи. Всі знають, хто яким банком володів, навіть якщо там не було конкретного прізвища. Всі знають: цей банк такого, цей такого, цей такого. Зараз усі ці банки — банкрути, і, як я сказав, у більшості з них величезні суми просто вкрали.
Треба ухвалити закон, який зв’яже все це воєдино, зв’яже цього олігарха, який там був бенефіціаром, через якісь свої офшори з конкретною проблемою та змусить його повернути ці гроші вкладникам, Фонду, державі, кредиторам. Оце була б реальна боротьба.
А чи є різниця між олігархом та бізнесменом? У чому вона проявляється?
— Олігархи відрізняються від простих бізнесменів тим, що мають більше грошового ресурсу для того, щоб наймати якісних юристів і, головне, адміністративного, щоб впливати на судову та правоохоронну системи. І ось це найбільша проблема. Деякі бізнесмени теж, звичайно, мають такі можливості. Особливо у регіональних царків, які були, чи навіть є, губернаторами області чи мерами якогось міста і там створили якийсь свій бізнес. Звісно, на локальному рівні там важко боротися.
Ми суди першої інстанції можливо програємо десь, але потім усе це намагаємося перевести до Києва, до Верховного Суду. Там уже вплив місцевої регіональної еліти набагато менший, і рішення ми отримуємо правосудні, а не такі, у яких формою, може, все й «ок», а по суті чорти що.
Які активи найчастіше бувають проблемними? З яких галузей? Ви говорили про агро, наприклад, що ще?
— Агро, насправді це виняток. Саме проблемне агро — це більше така олігархічна історія, де просто величезне кредитне навантаження. Загалом агро — дуже живий, ефективний сектор, і там проблемних історій небагато.
Основні проблеми – це активи, пов’язані з торгівлею, нерухомістю не prime-location та промислові активи.
Це пов’язано з економічною ситуацією, яка у нас була 5-6 років тому, стрибком курсу долара, закриттям російського ринку для українських товарів. При тому, що більшість великих і середніх підприємств на той час кредити мали в іноземній валюті, тому саме промислові активи найбільше постраждали, особливо великі неефективні підприємства.
Але не варто забувати ще про один дуже важливий чинник: хтось постраждав більшою мірою, хтось меншою, але нам дістаються які боржники? Не просто постраждалі від кризи і які мають проблеми. Нам дістаються ті, хто не хоче платити, бо з тими, хто хоче платити, банки, кредитори самі в тому чи іншому форматі домовляються. А нам уже дістаються просіяні хлопці, які готові лише на боротьбу, котрі іноді займають принципову позицію: навіть якщо є можливість розрахуватися, реструктуризувати борг, домовитися з нами (ми бачимо з цих бізнесів, що вони прибуткові) — але ні. Банкрутство, виведення активів — застосовуються всі методи, аби нікому нічого не заплатити.
Чим відрізняються борги олігархів від боргів пересічних бізнесменів? Тобто, у яких сферах саме олігархи найбільше просаджуються?
— Все скрізь приблизно однаково. Знаєте, через те, що у нас величезний портфель (проблемних активів. – Delo.ua), у нас є ніби зріз усієї економіки України. І ось там, де ситуація гірша, того у нас більше. І там байдуже, олігарх це чи звичайний бізнесмен.
Як змусити олігархів сплатити борги? Взагалі це можливо? Ось ви кажете, що у них є адмінресурс, є можливість найняти найкращих юристів, є можливість на своїх медіа розповісти, що вони не брали ці кредити тощо. І змусити всіх повірити в це, можливо, переобратися наступного разу до Верховної Ради. Особливо народний поголос, він взагалі наділяє цих олігархів надприродною силою. А ви з них намагаєтесь отримати гроші.
— Ну, насправді з олігархів гроші можна стягнути. По-перше, вони стягуються з якихось їхніх конкретних бізнесів. По-друге, хоч би як там було, українська судова система працює. Вона працює точно не так, як має працювати. Так само і правоохоронна. Багато проблем, пов’язаних із корупцією, з неефективністю, слабким захистом прав кредиторів. Проте якось у нас у країні право все-таки існує, а це запорука того, що олігарх ти чи не олігарх, завжди є можливість звернутися до суду, судитися і боротися з тобою.
І крім того є закордонні суди. Адже не секрет, що саме олігархічні структури характеризуються тим, що частина активів у них структурована або навіть виведена за кордон. І ми можемо за боргами, які існують в Україні, позиватися за кордоном. Там правова система ефективніша, і саме на олігархів там нападати, якщо можна сказати, легше.
Трохи поговоримо про боротьбу. Ваша компанія зараз – це лідер на ринку стягнення корпоративних боргів. За рахунок чого це взагалі виходить? Ви реально вирішуєте практично безнадійні справи, розплутуєте якісь заплутані речі, і у вас все виходить. Що це? Команда, професіоналізм? Може якісь таємні знання про ринок?
— Ну, по-перше, скажу, що, на жаль, не все виходить, є якісь моменти, коли щось не виходить.
Але, в основному так, ви маєте рацію. Без лишньої скромності скажу, що ми дійсно лідери ринку з великим відривом від усіх наших конкурентів щодо обсягу портфеля, яким ми керуємо, щодо кількості боржників, з якими ми працюємо, розміру команди. Загалом, практично за будь-якими показниками, у тому числі і за результатами, і ефективності, ми лідери.
Ну і основна причина, чому в нас це виходить, це команда. Мені, я вважаю, просто пощастило зібрати тут, у цій компанії, таку команду професіоналів, якої досі не було на ринку і зараз, крім нас, по суті, нікого немає. Є серйозні гравці, кілька великих банків, які добре займаються collection, але все-таки вони дивляться на ці питання традиційніше, займаються менш проблемними кейсами і діють, у тому числі, в рамку тих обмежень, які є у Національного банку. Тобто навіть якби вони сильно хотіли розвернутися, їм це зробити складно, оскільки все-таки банки мають обмежені маневри.
А у невеликих фінансових компаній зазвичай інша проблема: їм важко створити велику команду, важко знайти інвесторів. Ми ніби вирішили обидві ці проблеми: ми небанківська фінансова установа з сильною командою, яку ми протягом кількох років збирали по банках, у тому числі тих, що закриваються.
Тому що, як казав мій перший керівник ризик-менеджменту, американець Філ Гальперін, коли я розпочинав свою кар’єру в банках у ризик-менеджменті. Він питав у мене, чи були у мене якісь випадки на попередньому місці роботи, де кредит, який було видано, не повернувся. Я з гордістю відповідав: «Ні, ніколи не було». Він каже: “Отже, ти ще не справжній ризик-менеджер”. Тому що справжній ризик-менеджер — це той, який мав проблемні кредити, який зрозумів, як це, який “наївся” цього всього. Після цього він взагалі по-іншому все це дивиться.
Частина нашої команди з тих банків, які виявилися проблемними, виведеними з ринку. Це дуже цінні люди: вони все це бачили, вони начебто відчули, як це, що це, що за клієнти такі, які бувають ситуації. Ми зібрали найкращу команду на ринку саме з таких людей.
Тобто у вас немає цієї “помилки того, хто вижив”? Ви навпаки дивитеся на проблеми?
– Абсолютно вірно. Найцінніше в таких людях — це те, що вони пройшли через серйозні проблеми, складності. Не можна говорити “якщо ти був ризик-менеджером в якомусь банку, який збанкрутував, значить, ти поганий ризик-менеджер, ти у всьому винен”. Швидше за все це не так. А те, що ти непоганий ризик менеджер після цього, це взагалі з дуже високою ймовірністю, тому що ти розібрався, ти зрозумів, як це насправді буває.
Якщо можна, дайте кілька порад, можливо, три-п’ять, як не стати боржником і як уникнути заборгованості? Для компаній, для бізнесу.
— Перше, від чого я хотів би застерегти бізнесменів, особливо початківців: іноді їм здається, що в принципі борги — це погано, що в жодному разі гроші позичати не можна. Деякі люди навіть кажуть: я збудував свій бізнес і ні в кого ніколи копійки не позичив. Це дуже несподівана та незвичайна ситуація. У звичайному житті, коли ти береш кредит, допомагаєш своєму бізнесу розвиватися, ти масштабуєш його.
Ти досягаєш ефекту, якого своїми власними ресурсами ти б ніколи не досяг. Але тут як би тонка грань. Це складно якось оцифрувати та конкретизувати. Але її треба побачити і не можна переступити. Потрібно взяти грошей рівно стільки, скільки тобі справді потрібно для зростання бізнесу. Не суперагресивного, тому що завжди є ризик того, що не вийде, а якщо не вийде — як я повертатиму?
Тобто гроші брати можна і потрібно, але їх треба брати стільки, щоб, якщо все піде за песимістичним сценарієм, був якийсь план В чи С, як розраховуватись. Це перше.
А друге — дуже важливий момент, який треба усвідомлювати, коли ти боржник: якщо все-таки щось йде не так, треба не чекати, доки все буде зовсім погано, а йти до свого кредитора, йти до банку і домовлятися, пояснювати ситуацію , Що виходить не так, як я планував, ось такий тепер буде у мене грошовий потік, а не той, який ми хотіли, давайте зробимо реструктуризацію, збільшимо термін, зменшимо суму, дам вам якийсь додатковий заставу, а ви мені ще дасте в оборот, тому що не вистачило.
Треба одразу шукати якесь рішення і компроміс із кредитором, бо після того, як це дійде до певної межі, вже і кредитору складно, і боржник у величезних відсотках-простроченнях, які просто так йому не повернути. Ситуація посилиться. Ці два моменти найголовніші, щоб не стати проблемним позичальником. Брати гроші, але завжди пам’ятати, що щось може бути не так, і якщо щось таки йде не так — іти й домовлятися одразу.
Невелике уточнення для того, щоб розуміти обсяг ринку проблемних кредитів та місце Investohills на ньому. Розкажіть, скільки відсотків цього ринку займаєте ви та скільки відсотків — решта гравців?
— Це все, звісно, дуже оціночно, оскільки основна частина портфеля проблемних кредитів, що циркулює на ринку протягом останніх кількох років, – це те, що продавав Фонд гарантування вкладів. У рамках покупок саме проблемних кредитів, не активів (якихось будівель, ще чогось), у 2019-2020 роках наша компанія купила приблизно 50% того, що продав Фонд.
2021-го, може, трохи менше, там відсотків 40, але при цьому ми купували проблемні кредити ще й у комерційних банків. За ними статистики за обсягами, звичайно, меншими, тут не така прозора історія, не всі в одному місці. Але, за нашою оцінкою, частка Investohills на ринку серед фінансових небанківських установ, які займаються проблемною заборгованістю, приблизно 50%. Тобто найближчі конкуренти досить далеко від нас за обсягом портфеля.
За даними Нацбанку, за перше півріччя 2021 року частка непрацюючих кредитів у банківській системі скоротилася на 3,8 п. п. і тепер становить 37,2%, і це найнижчий показник із того самого 2017 року, коли ми зізналися собі в тому, що ми маємо з цим проблеми. Чи можна почути ваш прогноз, що буде далі? І, може, це буде провокаційним питанням, але що буде з вашим бізнесом, якщо раптом несподівано частка проблемних кредитів якимось чином знизиться до нуля?
— По-перше, те, що частка проблемних кредитів знижується у банківській системі, це природний процес. Він пов’язаний із кількома речами. Найперший момент — те, що ми визнали обсяг проблеми, показали всім наочно, і Нацбанку, і самим банкам, скільки у них у балансі проблем, на яких потрібно сконцентруватися. І після цього розпочалася планомірна робота і з боку Національного банку, і з боку окремих банків.
Другий фактор: таки з 2017 року почалося хоч якесь кредитування, і роздрібне, і корпоративне. Але з урахуванням тих політик ризик-менеджменту, які впроваджені в банках після криз, та вимог Національного банку, зараз кредитування набагато менш ризиковане та виробляє набагато менше проблемних кредитів. Тому в цілому портфель банків почав потихеньку зростати, і відповідно частка тієї “проблемки”, яка була, скорочується.
Якщо все продовжуватиметься так, як іде зараз, якщо тенденції не зміняться, то, відповідно, частка проблемних боргів зменшуватиметься.
Тут слід розуміти інше: де проблемні борги сконцентровані. Комерційні банки, по суті, здебільшого вже ці проблеми вирішили, тим чи іншим способом за останні 5-6 років зі своїми боржниками вже якось розібралися – реструктурували кредити, стягнули застави, продали кредитні зобов’язання.
Основний обсяг проблемної заборгованості перебуває у державних банках. І ось у цих 30 із чимось відсотках (проблемних кредитів. — Delo.ua), я просто впевнений, більша частина — проблемні борги у держбанках.
Це наступна точка для нашого фінансового ринку, де має відбутися зміна щодо NPL та зміна в системі роботи. Вона має початися з продажу цих проблемних активів, оскільки без цього уряд, держава продовжить нескінченно капіталізувати ці банки, і нічого іншого не буде.
Розмовляв Дмитро Бунецький, спеціально для Delo.ua